Властивості розчинів електролітів

Властивості розчинів електролітів

Як було показано раніше колігативні властивості розчинів неелектролітів лінійно залежать від концентрації розчиненої речовини і не залежать від його хімічної природи.

Якщо замість розчинів неелектролітів (цукру, спиртів тощо) візьмемо розчини кислот, основ або солей такої ж концентрації, то для останніх спостерігаються істотні відхилення                                від законів Рауля і Вант-Гоффа. На противагу неелектролітам ці відхилення збільшуються із зменшенням концентрації розчину електроліту.

Експериментальні значення величин Dр, Р_осм, Dt_кип, Dt_зам для розчинів кислот, основ і солей більші за теоретично розраховані за відповідними законами Рауля і Вант-Гоффа. Тому для оцінки міри відхилення від ідеальних систем Вант-Гофф запропонував ввести так званий поправочний коефіцієнт або ізотонічний коефіцієнт і, який є відношенням відповідних експериментальних значень величин Dр, Р_осм, Dt_кип, Dt_зам до теоретично розрахованих:

Це рівняння показує, в скільки разів експериментальні значення осмотичного тиску, зниження температури замерзання та інш. величин більше відповідних теоретично розрахованих за рівняннями Рауля і Вант-Гофф, якщо концентрації розчинів однакові. Експериментально встановлено, що ізотонічний коефіцієнт і для розчинів кислот, основ і солей, як правило, більше одиниці і залежить від концентрації розчину. Із зменшенням концентрації розчину він збільшується і наближається до цілих чисел 2,3 і 4.

Оскільки величини Dр, Р_осм, Dt_кип, Dt_{зам є} функцією числа частинок розчиненої речовини, то відхилення розчинів електролітів від законів, які описують поведінку розчинів неелектролітов, обумовлене збільшенням концентрації частинок в розчині електроліту. Крім того, при вивченні водних розчинів електролітів встановлено, що вони добре проводять електричний струм. Щоб пояснити ці факти, Арреніус запропонував гіпотезу, відповідно до якої в розчині молекули речовин-електролітів розпадаються на іони не під дією електричного струму, а в процесі розчинення. Завдяки систематичному дослідженню розчинів електролітів (Арреніус, Вант-Гофф, Оствальд) на підставі цієї гіпотези була створена теорія електролітичної дисоціації.